Графіті... мистецтво чи вандалізм? 

"Graffiti" італійською означає шкрябання. Цей термін виник у мистецтвознавчій термінології по відношенню до печерного живопису та примітивних розписів, які супроводжують будь-яку стіну (чи то Софія Київська, чи то Велика Китайська Стіна) впродовж усієї історії людства. Цікавитись графіті як проявом народного примітивізму стали лише в ХХ сторіччі. Тому природньо, що у 70-х роках деякі журналісти не могли не звернути увагу на зростаючий тінейджерський рух, мета якого полягала у підписуванні міста і громадського транспорту своїми тагами.

За легендою першим систематичним тагером був грек з Нового Йорку на ймення Димитрій, який писав скрізь Taki 183. Такі цифри, що йдуть одразу після псевдоніму означають номер вулиці, на якій живе автор каракуль. Якщо імена співпадають, то додають тому, хто перший засвітився одиницю (one), що значить "перший", а також "деякий", "такий-собі". Останнім часом додаток ONE у імені графітяра (особливо у нас) є лише ознакою поганого тону і свідченням відсутності уяви.
Із статті 1972 року в поважній газеті "Нью-Йорк Таймс", де було розміщене інтерв'ю з вищезгаданим Такі офіційно розпочинається історія сучасного графіті. Це, звісно, не означає, що не було нічого до цього. Тінейджерське новойоркське графіті мало передтечу в особі американського міського муралізму 60-тих, настінних розписів, які виконувались у бідних кварталах. Ці розписи вихідців із Мексики ("чіканос") мали пропагандистський характер і переслідували мету, як прикрасити околицю, так і передати певне послання тій, чи іншій громаді, закликаючи до пошуку національної ідентичності, збереження мови і культури.
Перш ніж говорити про еволюцію від простого підпису до складних композицій, слід зауважити, що назва "графіті " - зовнішня. Так назвали цей рух люди, які самі цим не займались. Звідкіля американському підлітку знати про такий термін? Те, що вони робили називалось просто - райтинг (писання). Райтинг невдовзі став манією, яка охопила спочатку весь Нью-Йорк, далі перекинулась на такі міста як Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско і дісталась Лондону. Особливо графіті збагатилось, потрапивши на родючий грунт континентальної Європи та Латинської Америки (адже саме звідти у США колись потрапив муралізм). Райтери Франції, Німеччини, Бразилії надали графіті зовсім нових форм. Однак класичні зразки жанру, стилі, сленг - усе було закладене у Новому Йорку, який по праву вважається колискою не тільки цієї, але й багатьох інших субкультур.
В далеких сімдесятих райтинг стартує як нікому невідоме хоббі диваків, що простором для творчості обрали стіни й паркани міста, а також панелі та інтер'єри вагонів нью-йоркського сабвею. Саме метро грало найважливішу роль у еволюції руху. Вилазка у метро крила в собі пригоду, це була справа, яка вимагала максимальної оперативності і організованості. Акція виконувалась зазвичай вночі, у час, коли вагони „сплять" надворі (на ярдах), або у підземних тунелях-депо. Новойоркський метрополітен нараховував більш, ніж 6000 вагонів і, звісно, неможливо було їх встерегти від посягань райтерів.
Спочатку репутація кожного райтера будувалась на кількості тагів. „Королем лінії" (king of the line) був той, чий таг превалював на певній лінії метра. Пізніше стала важливою якість, і ті, хто робив найбільш артистичні роботи називались style masters. Розміри зростали, райтери почали робити top-to-bottoms та end-to-ends, тобто розписувати вагон від верху до низу і з кінця в кінець. Пізнього 1973 хлопець на ймення Flint 707 розмалював весь вагон, говорячи жаргоном райтерів - зробив wholecar ("весь вагон"). Відтоді це стало спеціальністю найкращих і найспритніших, які дизайнували зовнішні панелі вагонів. Кульмінацією „поїздопису" став wholetrain ("весь потяг"), зроблений райтерами: Caine, Mad 103 та Flame One, які покрили шрифтами і декораціями весь склад потягу, який назвали "Freedom Train". Транспортна влада не відчула жодних сентиментів до поїзда Свободи - він був вилучений з обігу наступного дня і перефарбований. Інший „цілий потяг" був здійснений в грудні 1977 року відомою і найбільш майстерною групою райтерів у місті - Fabulous Five. Це був X-mas Train, де зображувався Санта Клаус на санках з оленями, сніговиками і написом Merry X-mas to New York!
В графіті починають вбачати мистецьку цінність. В 1972 році студент соціології Новойоркського університету Уго Мартінес організовує групу UNITED GRAFFITI ARTISTS (UGA), яка, в свою чергу, організовує серію публічних виставок. Перша така ексгібіція була проведена в 1973, де було показане графіті на полотнах, які потім були продані за 3000 USD. Інша подібна група сформувалась 1973 року і мала назву Nation of Graffiti Artists.
Існує стереотип, що нью-йоркські райтери - бідняки і чорні, графіті - це, нібито, чорна культура, як хіп-хоп. Насправді ж тут були представлені усі економічні рівні та етнічні групи, хоча переважали білі та латиноси, яких чорними теж не назвеш. Вік в середньому 11 -16 років. Домінують хлопці, але трапляються дівчата. Три дівчини стали відомі, забомбивши (hitting) туалет чоловічої школи De Witt Clinton High School у Бронксі. Інша дівчина на ймення Lady Pink вважається значною зіркою новойоркської сцени.
Графітярі вважають свою продукцію формою самоекспресії і не бачать у ній нічого поганого. А от влада і транспортна поліція воювала з графіті роками. Однак намарно. Спеціальний наряд з десяти копів у штатському (Graffiti Squad) постійно оперував з 1975 по 1979. Завели справи на більш, ніж 1500 райтерів, робили тисячі арештів. Проте суд рідко дивився на графіті як на серйозне порушення і відмовлявся відсилати підлітків у виправні заклади. Карою зазвичай було зобовязання провести день-два зішкрябуючи своє і чуже 'graffno' з вагонів. Таким чином вони чистили собі місце для того, щоб потім вдарити по ньому знов.
Графіті є і мистецтвом, і порушенням. ... вважали, що з графіті потрібно боротись, аргументуючи це так: графіті "напрягає" більшість населення і свідчить про недостатню безпеку в метро. Райтери мали дещо інше бачення. Якщо позмивати все графіті, то від того метро не стане ні швидшим, ні безпечнішим, ні дешевшим. Кілька разів райтери ходили до начальника NY сабвею, і питали дозволу малювати поїзди, дизайн яких би затверджувався. Але їм завжди відмовляли.
Після довгих років фрустрації власті частково досягли успіху у боротьбі з дитячим „вандалізмом ". Почали використовувати вагони із спеціальним покриттям graffiti-proof, а для старих вагонів - сильні хімікати. Пришвидшилась реакція на „пошкодження" - поїзд миттєво вилучається з обігу, потрапляючи в мийку, де його відмивають за гроші платників податків.
Однак шал поширювався по інших містах. Вірус активізувався у Лондонському метрі на початку 80-х, де до цього значних проблем не було, та Лос-Анджелесі, де піонером був райтер на ймення Chaka. Одним словом, "ситуація вийшла з-під контролю". Після 70 - тих ,"золотих років" для графіті можливим було все. Світ нарешті зрозумів, що, якщо існує графіті, то це комусь треба.